International Journal Rehabilitation and Palliative Medicine. 2023. 1(8): 94-95; doi 10.15574/IJRPM.2023.8.94
Толстих О. І.¹, Толстих В. А.^2
1Національний університет охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, м. Київ
²ДУ «Інститут геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова НАМН України», м. Київ

У більшості постіндустріальних країн світу відбуваються глибокі демографічні та соціальні зміни, що полягають у старінні населення зі значним накопиченням у популяціях людей похилого та старечого віку. Це призводить до значних зрушень у структурі захворюваності та смертності, особливо осіб похилого та старечого віку.
Епідеміологія захворюваності та смертності серед цих пацієнтів вже сьогодні накладає складні організаційні та фінансові проблеми на всі національні системи охорони здоров’я відповідних країн. У зв’язку з цим поняття «якість життя» набуває все більшого значення і використовується при формуванні медичної, соціальної політики та їх вирішенні проблем адаптації людини до умов життя, що змінилися з віком і появою невиліковних захворювань. притаманна старості. Таким чином, якість життя можна розглядати як інтегральний показник, що відображає ступінь адаптованості людини до захворювання та здатність виконувати притаманні їй функції відповідно до її соціально-економічної ситуації.
Оцінка якості життя базується на широкому діапазоні критеріїв якості життя, розроблених ВООЗ, таких як фізичний, психологічний, рівень незалежності, життя в суспільстві, оточення, духовність.
Основною складовою концепції якості життя людей похилого віку є доступність медико-соціальної допомоги, яка передбачає здійснення лікувально-профілактичних заходів для підтримки оптимального фізичного, психологічного та соціального комфорту. Особливістю дослідження якості життя пацієнтів похилого віку є те, що в більшості випадків використовуються ті ж засоби, що й для інших вікових груп.
Взагалі вивчення якості життя людей похилого віку становить інтерес для сучасної науки, і має велике практичне значення. Отримані дані можуть бути використані для підбору оптимальних препаратів і схем лікування пацієнтів, які б покращили якість їхнього життя. Крім того, це сприяло б більш цілеспрямованому використанню матеріальних ресурсів та покращенню психологічного та соціально-економічного стану членів їх сімей.
Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.
Ключові слова: геріатричні синдроми, пацієнти старшого віку.