Journal Health of Woman. 2026. 1(182): 125-133. doi: 10.15574/HW.2026.1(182).125133
Шуй Н. В.¹, Юник І. Д.², Яцюк М. В.³,  Данильчук Л. О.⁴, Дзюба О. М.^1
1Державний торговельно-економічний університет, м. Вінниця, Україна
²Державний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
³КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти», Україна
⁴ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», м. Лубни, Україна

Для цитування: Шуй НВ, Юник ІД, Яцюк МВ, Данильчук ЛО, Дзюба ОМ. (2026). Здатність до саморегуляції емоційного стану як основа професіоналізму соціальних працівниць. Український журнал Здоров'я жінки. 1(182): 125-133. doi: 10.15574/HW.2026.1(182).125133.
Стаття надійшла до редакції 12.12.2025 р.; прийнята до друку 28.01.2026 р.

Здатність до саморегуляції емоційного стану як основи професіоналізму соціальних працівниць є актуальною проблемою.
Мета – провести теоретичний аналіз наукових джерел, що характеризують здатність до саморегуляції емоційного стану як основи професіоналізму соціальних працівниць.
Завдання саморегуляції емоційного стану фахівців соціальної сфери – це розвантаження соціальних працівниць, їх вміння володіти власними емоціями, складова емоційної компетентності сучасного фахівця соціальної сфери, основа їхнього професійного здоров’я та психокорегувальний засіб. Здатність до саморегуляції емоційного стану як основи професіоналізму соціальних працівниць розглядається як самоконтроль, самопрограмування та самокорегування поведінки фахівців соціальної сфери та є цілеспрямованою саморегуляцією процесів на рівні психічних станів, що приводить до оптимізації їхнього стану, регулює відносини, діяльність, поведінку і функціональний стан.
Жінки, які працюють у соціальній сфері (а їх значно більше, ніж фахівців чоловічої статі), мають бути здатними розв’язувати більшість складних спеціалізованих завдань і прикладних проблем у соціальній сфері. Складні життєві обставини клієнтів соціальної сфери часто стають чинниками, що зумовлюють їхню соціальну незатребуваність і можуть спричинити як матеріальні, так і соціальні й психологічні проблеми. Відсутність здатності до саморегуляції емоційного стану соціальних працівниць призводить до підвищення тривожності та емоційного дискомфорту. Це актуалізує потребу оновлення професійних компетентностей українських соціальних працівниць у таких сферах соціальної роботи, як освіта, медицина, правоохоронна діяльність, психіатрія.
Спрямованість на формування емпатії, стійкості до стресів і комунікативних навичок, практичні навички створення ситуацій успіху – це складова як опанування технік когнітивно-поведінкової терапії, так і самостійного навчання саморегуляції соціальних працівниць.
Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.
Ключові слова: психічне здоров’я, соціальні працівниці, саморегуляція, саморегуляція емоційного стану, психічна саморегуляція, психічні стани.

ЛІТЕРАТУРА

1. Боришевський МЙ, Галян ІМ. (2001). Саморегуляція оцінної діяльності вчителя як вид психічної активності. Навч.-методич. посібник. Дрогобич: Відродження: 74.

2. Буняк НА. (2017). Загальна психологія: лекції. Тернопіль: вид-во ТНТУ ім. І. Пулюя: 300.

3. Чебикін ОЯ. (2017). Емоційна регуляція пізнавальної діяльності : концепція, механізми, умови. Психологія і суспільство : український теоретико-методолог. соціогуманітарний часопис. 3: 86-104. https://doi.org/10.35774/pis2017.03.086

4. Чебикін ОЯ, Колот СО. (2001). Емоційна робота і емоційна регуляція. Наука і освіта. 2-3: 80-87.

5. Галян ІМ. (2015). Психологічний аналіз сутності саморегуляції як особистісної здатності. Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. 20(1): 154-161.

6. Галян ІМ, Дуб ВГ. (2013). Психологічні особливості самоактуалізації майбутніх педагогів у процесі навчально-професійної діяльності. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Збірник наукових праць. Серія психологічна. Львів: ЛьвДУВС. 2: 88-97.

7. Главацька ОЛ. (2008). Основи самовиховання особистості. Київ: Кондор: 206.

8. Гриньова МВ. (2008). Психологічні основи саморегуляції педагога. Імідж сучасного педагога. 8-9: 71-75.

9. Гриньова МВ. (2008). Саморегуляція. Навчально-методичний посібник. Полтава: АСМІ: 268.

10. Грищенко СВ. (2009). Самовиховання особистості. Монографія. Чернігів: Чернігівський державний педагогічний університет імені ТГ. Шевченка: 252.

11. Грищенко СВ. (2011). Самовдосконалення майбутніх фахівців соціальної сфери. Монографія. Чернігів: ЧНПУ: 328.

12. Грищенко СВ. (2019). Самовдосконалення особистості. Монографія. Чернігів, Видавництво «Десна Поліграф»: 192.

13. Максименко СД. (2006). Генеза здійснення особистості. Київ: ТОВ «КММ»: 240.

14. Максименко СД, Клименко ВВ, Толстоухов АВ. (2010). Психологічні механізми зародження, становлення та здійснення особистості. Київ: Видавництво Європейського університету: 152.

15. Міністерствло соціальної політики України. (2017). Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Соціальні послуги. 80. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0518739-17.

16. МОН України. (2019). Стандарт вищої освіти України. Рівень вищої освіти – перший (бакалаврський) рівень. Ступінь вищої освіти бакалавр. Галузь знань 23 Соціальна робота. Спеціальність 231 Соціальна робота. Видання офіційне. МОН України. Київ: 18. URL: https://mon.gov.ua/npa/pro-zatverdzhennya-standartu-vishoyi-osviti-za-specialnistyu-231-socialna-robota-dlya-pershogo-bakalavrskogo-rivnya-vishoyi-osviti.

17. Москалець ВП. (2013). Психологія особистості. Навчальний посібник. Київ: «Центр учбової літератури»: 416.

18. Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка. (2024). Освітньо-професійна програма «Соціальна педагогіка» першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 231 «Соціальна робота» (2024). Національний університет «Чернігівський колегіум» імені ТГ. Шевченка. Навчально-науковий інститут психології та соціальної роботи. Чернігів: 20. URL: http://chnpu.edu.ua/faculties/psychopedagogical-faculty.

19. Олефір ВО. (2016). Психологія саморегуляції суб’єкта діяльності. Дис. докт. психол. наук: 19.00.01. Харків: 428.

20. Олійник ІВ. (2020). До питання формування у майбутніх соціальних працівників соціально-реабілітаційної компетенції. Вісник Університету імені Альфреда Нобеля. Педагогіка і психологія. 1(19): 244-251.

21. Розіна І. (2023). Особистісні та емоційні детермінанти розвитку психічного здоров’я студентів. Перспективи та інновації науки. 4(22): 510-520. URL: http://perspectives.pp.ua/index.php/pis/article/view/3759/3779.

22. Руденко ІМ. (2015). Психологічні особливості саморегуляції педагогічного працівника. Вісник Інституту розвитку дитини. Серія: Філософія, педагогіка, психологія. 37: 137-143.

23. Тютюнник ЛЛ. (2025). Саморегуляція як психологічний феномен. Вісник Національного університету оборони України. 5 (87): 207-215. https://doi.org/10.33099/2617-6858-2025-87-5-207-215.

24. Варій МЙ. (2006). Загальна психологія. Львів: Край: 756.

25. Вошколуп ГЮ, Шура НО. (2020). Порівняльний аналіз зарубіжного досвіду підготовки фахівців із соціальної роботи. Вісник університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Педагогіка і психологія». Педагогічні науки. 2(20): 111-116.

26. Ямницький ВМ. (2013). Здатність до саморегуляції як основа професіоналізації спеціаліста. Психологія: реальність і перспективи. 1: 26-29. https://doi.org/10.31891/PT-2025-1-11

27. Захарченко І, Кулешова О. (2025). Емоційна саморегуляція як умова психічного здоров’я майбутніх психологів. Науковий журнал «Психологічні травелоги». 1: 108-117. https://doi.org/10.31891/PT-2025-1-11.

28. Захаріна ТІ. (2023). Підготовка соціальних працівників в умовах реінтеграційного освітнього середовища університету. Вісник НУЧК імені Т.Г. Шевченка. 23(179): 55-59.

29. Зарицька ВВ. (2010). Саморегуляція емоцій в структурі емоційного інтелекту. Вісник Харківського національного педагогічного університету імені ГС. Сковороди «Психологія». 6: 33-37.

30. Зязюн ІА, Крамущенко ЛВ, Кривонос ІФ. (2004). Педагогічна майстерність. Київ: Вища школа: 422.

31. Зосименко О. (2020). Теоретичні аспекти професійної підготовки соціальних працівників до реалізації соціально-реабілітаційного напряму. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2(96): 44-52.