Ukrainian Journal of Perinatology and Pediatrics. 2022. 1(89): 5-10; doi 10.15574/PP.2022.89.5
Марушко Р. В., Дудіна О. О., Марушко Т. Л.
ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук’янової НАМН України», м. Київ

Для цитування: Марушко РВ, Дудіна ОО, Марушко ТЛ. (2022). Репродуктивні втрати в Україні: сучасна ситуація. Український журнал Перинатологія і Педіатрія. 1(89): 5-10; doi 10.15574/PP.2022.89.5.
Стаття надійшла до редакції 12.12.2021 р.; прийнята до друку 15.03.2022 р.

У період трансформації суспільства, що супроводжується не тільки соціально-економічним спадом, але й несприятливими показниками відтворення населення, особливого значення набуває питання зниження репродуктивних втрат і збереження життєздатності потомства на всіх етапах онтогенезу.
Мета – дослідити стан і динаміку основних складових репродуктивних втрат в Україні.
Матеріали та методи. Проведено комплексний ретроспективний аналіз і оцінку динаміки репродуктивних втрат та їх основних складових в Україні за період 2000-2021 рр. за даними Державної служби статистики України та Державної установи «Центр медичної статистики МОЗ України». Застосовано методи системного підходу, бібліографічний, структурно-логічного, епідеміологічного аналізу статистичної обробки даних, графічного зображення.
Результати. Проведене на популяційному рівні суцільне дослідження стану динаміки показників репродуктивних втрат засвідчило позитивний тренд числа загальних репродуктивних втрат – 86,1 на 1000 народжених живими у 2000 р. та 57,0‰ у 2021 р., ВШ з 95% ДІ 0,63 (0,62-0,65), р<0,0001, при порушенні тенденції поступового зниження цього показника його зростанням у 2005 р. до 72,1‰, у зв’язку з підготовкою закладів перинатальної допомоги до переходу на критерії ВООЗ стосовно перинатального періоду, живонародженості і мертвонародженості. Тренд до зниження був характерним для пренатальних втрат – самовільних (спонтанних) абортів та медичних легальних абортів у терміні від 12 до 22 тижнів вагітності, кількість яких зменшилася з 68,8 на 1000 народжених живими у 2000 р. до 43,2‰ у 2021 р., ВШ з 95% ДІ 0,63 (0,59-0,67), р<0,0001, і померлих на першому році життя – з 11,9‰ до 7,2‰ відповідно, ВШ з 95% ДІ 0,7 (0,66-0,74), р<0,0001. Водночас мертвонароджуваність мала тенденцію до збільшення – з 5,4‰ до 6,6‰, ВШ з 95% ДІ 1,23 (0,9-1,3), р<0,0001, на тлі стійкого зростання частки антенатальної смерті плода з 85,3% у структурі мертвонароджуваності у 2001 р. до 94,5% у 2021 р.
Встановлено, що в Україні у структурі зареєстрованих загальних репродуктивних втрат упродовж усього періоду спостереження пренатальні втрати до 22 тижнів гестації становили сумарно 74,1%, з них самовільні (спонтанні) аборти – 57,9%, медичні легальні аборти у терміні від 12 до 22 тижнів вагітності – 16,2%, а фетоінфантильні втрати – 25,9%, з них померлі діти першого року життя – 15,7%, народжені мертвими – 10,2%. У динаміці у ХХІ ст. зменшилася питома вага медичних легальних абортів у терміні від 12 до 22 тижнів вагітності у 3 рази, померлих на першому році життя – на 7,3%. Тренд до збільшення питомої ваги був характерним для мертвонародження на 87,1% і самовільних (спонтанних) абортів на 29,6%.
Висновки. Ситуація зі станом і динамікою основних складових репродуктивних втрат України в ХХІ ст. зумовлює доцільність подальшого розвитку служби планування сім’ї, формування комплексної медико-соціальної програми корекції репродуктивної поведінки та поліпшення репродуктивного здоров’я жінок.
Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.
Ключові слова: репродуктивні втрати, вимушені аборти, мертвонародження, малюкова смертність.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алієва ТДК. (2021). Медико-соціальне обґрунтування впровадження оптимізованої моделі профілактики генетично обумовлених репродуктивних втрат. Український журнал медицини, біології та спорту. 6; 1 (29): 213-221.

2. Гаращенко ТМ. (2011). Репродуктивні втрати внаслідок мертвонароджень в Україні: демографічний аспект. Демографія та соціальна економіка. 2 (16): 156-165.

3. Калиниченко ДО. (2019). Кількісна оцінка репродуктивного потенціалу жінок раннього фертильного віку. Довкілля та здоров’я. 3: 11-16.

4. Лехан ВМ, Гінзбург ВГ. (2012). Перинатальна смертність в Україні: досягнення та проблеми. Україна. Здоров’я нації. 1 (21): 5-25. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Uzn_2012_1_4.

5. Лібанова ЕМ та ін. (2006). Комплексний демографічний прогноз України на період до 2050 р. За ред. чл.-кор. НАНУ, д.е.н., проф. Е.М. Лібанової. К.: Український центр соціальних реформ: 138.

6. Литвин НВ, Геник НІ. (2017). Оцінка причин ранніх втрат вагітності у жінок із безпліддям, включених у програму допоміжних репродуктивних технологій. Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології. 1: 84-89.

7. Мартинова ЛБ. (2016). Сучасний стан відтворення соціально-демографічного потенціалу в контексті реалізації євроінтеграційних прагнень України. Економіка розвитку. 80 (4): 23-33.

8. Марушко РВ, Дудіна ОО. (2020). Сучасні аспекти перинатальної смертності в Україні. Український журнал Перинатологія і Педіатрія. 2 (82): 76-85. https://doi.org/10.15574/PP.2020.82.76.

9. Стародубов ВИ, Суханова ЛП, Сыченков ЮГ. (2012). Репродуктивные потери как медико-социальная проблема демографического развития России. Социальные аспекты здоровья населения. URL: http://vestnik.mednet.ru/content/view/367/30/lang,ru/.

10. Цвігун ІА. (2013). Демографічна безпека України та напрями її регулювання. Монографія. Кам`янець-Подільський. Видавець ПП Зволейко Д.Г.: 400.