SOVREMENNAYA PEDIATRIYA.2017.8(88):12-20; doi 10.15574/SP.2017.88.12

Маменко М. Є., Швець О. В.
Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
Асоціація дієтологів України, м. Київ

Йод є есенціqльним мікроелементом, необхідним для продукції гормонів щитоподібної залози. Його недостатнє або надмірне надходження порушує тиреоїдну функцію. Оптимальним шляхом надходження йоду в організм людини є збалансоване харчування, яке містить достатню кількість продуктів, багатих на йод (морепродукти, молоко та молочні продукти). У країнах, де населення відчуває дефіцит йоду в продуктах харчування, оптимальною стратегією ліквідації йодного дефіциту є постійне використання йодованої солі для приготування їжі у домогосподарствах, закладах громадського харчування та у харчовій промисловості. За умов недостатнього надходження йоду з продуктами харчування для груп особливого ризику розвитку йододефіцитних захворювань (діти, підлітки, вагітні, матері'годувальниці) можливе використання дієтичних добавок та препаратів із фізіологічним вмістом йоду.
Ключові слова: йод, щитоподібна залоза, йододефіцитні захворювання, профілактика йододефіциту.

Література

1. Кравченко В.І. (2016). Йодний дефіцит як причина високої розповсюдженості тиреоїдної патології серед населення регіонів, що постраждали після аварії на ЧАЕС. Журнал НАМН України. 2(22): 222.

2. Маменко М.Є. (2017). Профілактика йододефіцитних захворювань: що має знати та може зробити педіатр і лікар загальної практики? (клінічні рекомендації). Современная педиатрия. 2: 1—9.

3. Матеріали сайту Американської Тиреоїдної Асоціації. Режим доступу https://www.thyroid.org/iodine-deficiency/.

4. Матеріали сайту Асоціації Дієтологів Великобританії. Режим доступу https://www.bda.uk.com/foodfacts/Iodine.pdf.

5. Матеріали сайту Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я. Режим доступу http://who.int/nutrition/globalnutritionreport/en/.

6. Матеріали сайту Міжнародної Ради з Контролю за Йододефіцитними Захворюваннями «Iodineglobalnetwork». Режим доступу: http://www.ign.org/

7. Паньків В.І. (2008). Йодний дефіцит і вагітність: стан проблеми та шляхи її вирішення. Здоров'я України, 5 (14), 27—34.

8. Про національне дослідження вживання населенням харчових мікронутрієнтів: звіт. (2004). Київ: Прем'єрМедіа.

9. Протокол надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча ендокринологія»: наказ МОЗ України № 254 від 27.04.2006 р. (2006). Київ: 88.

10. Agostoni C., Decsi T., Fewtrell M. et al. (2008). Complementary feeding: a commentary by the ESPGHAN Committee on Nutrition. J. Pediatr. Gastro: enterol. Nutr. 46: 99—110. https://doi.org/10.1097/01.mpg.0000304464.60788.bd; PMid:18162844

11. Andersson M., Aeberli I., Wust N. et al. (2010). The Swiss iodized salt program provides adequate iodine for school children and pregnant women, but weaning infants not receiving iodinecontaining complementary foods as well as their mothers are iodine deficient. J. Clin. Endocrinol. Metab. 95: 5217—5224. https://doi.org/10.1210/jc.2010-0975; PMid:20810570

12. Аndersson M., Karumbunathan V., Zimmermann M. B. (2012). Global iodine status in 2011 and trends over the past decade. J. Nutr. 142: 744—750. https://doi.org/10.1002/14651858.CD003819.pub2; PMid:15106221

13. Angermayr L., Clar C. (2004). Iodine supplementation for preventing iodine deficiency disorders in children. Cochrane Database of Systematic Reviews. 2. Art. No.: CD003819. doi 10.1002/14651858.CD003819.pub2

14. Gizak М. (2016). Global Scorecard 2016: moving toward optimal global iodine status. — URL: http://www.ign.org/cm_data/idd_nov16_global_scorecard_2016.pdf

15. Jukes M. et al. (2009). Nutrition and Education. Brief No. 2 of Nutrition: A Foundation for Development. Geneva, Switzerland: UN Standing Committeeon Nutrition; Maluccio J. et al.

16. WHO Secretariat on behalf of the participants to the Consultation: Prevention and control of iodine deficiency in pregnant and lactating women and in children less than 2yearsold: conclusions and recommendations of the technical consultation (2007). Public Health Nutr. 10: 1606—1611.

17. WHO, UNICEF, and ICCIDD. Assessment of the Iodine Deficiency Disorders and monitoring their elimination. (2007). Third edition. Geneva: WHO, WHO/Euro/NUT: 1—98.

18. Zimmermann M.B. (2009). Iodine Deficiency. Endocrine Reviews, 30(4): 376—408. https://doi.org/10.1210/er.2009-0011; PMid:19460960

19. Zimmermann M.B., Anderson M. (2012). Assessment of iodine nutrition in populations: past, present, and future. Nutrition Revi: ews.70(10): 553—570. https://doi.org/10.1111/j.1753-4887.2012.00528.x; PMid:23035804

20. Zimmermann M.B., Boelaert K. (2015). Iodine deficiency and thyroid disorders. Lancet Diabetes Endocrinol. 3(4): 286—95. https://doi.org/10.1016/S2213-8587(14)70225-6

21. Zimmermann M.B., Jooste P.L., Pandav C.S. (2008). Iodinedeficiency disorders. Lancet. 372: 1251—62. https://doi.org/10.1016/S0140-6736(08)61005-3