Ukrainian Journal of Perinatology and Pediatrics. 2021.1(85): 66-73; doi 10.15574/PP.2021.85.66
Марунчин Т. А., Волоха А. П.
Національний університет охорони здоров'я України імені П.Л. Шупика, м. Київ

Для цитування: Марунчин ТА, Волоха АП. (2021). Клініко-імунологічна характеристика дітей з вторинними гіпогаммаглобулінеміями. Український журнал Перинатологія і Педіатрія. 1(85): 66-73; doi 10.15574/PP.2021.85.66
Стаття надійшла до редакції 27.10.2020 р.; прийнята до друку 17.03.2021 р.

Дефіцит антитіл може бути проявом первинного імунодефіциту або мати вторинне походження внаслідок дії зовнішніх чинників. Частота вторинних гіпогаммаглобулінемій суттєво зросла останніми роками в дітей з онкогематологічною патологією.
Мета — вивчити клініко-імунологічні показники в дітей з вторинними гіпогаммаглобулінеміями для визначення тактики ведення і лікування.
Матеріали та методи. Обстежено 52 дітей з вторинними гіпогаммаглобулінеміями. Дітей поділено на 4 групи відповідно до основного діагнозу (гострий мієлобластний, лімфобластний лейкоз і лейкоз зі змішаним фенотипом, гломерулонефрит, нефротичний синдром). У дітей зібрано детальний клінічний анамнез і проведено оцінку даних імунологічного (рівень сироваткових імуноглобулінів IgA, IgM, IgG, субпопуляції лімфоцитів) обстеження до початку регулярної замісної терапії препаратами імуноглобулінів.
Результати. Інфекційні захворювання спостерігались у 22 (42,3%) дітей. Алергічна патологія виявлена в 11 (21%) дітей. Рівень IgG був найнижчим у групі дітей з гломерулонефритом, нефротичним синдромом (2,6±1,54 г/л). Рівень CD3+ Т-лімфоцитів (0,89±0,93×10⁹/л) та CD8+ цитотоксичних Т-лімфоцитів (0,33±0,38×10⁹/л) був найнижчим у групі дітей з гострим лімфобластним лейкозом, а рівень Т-хелперів (CD3+CD4+) був низьким у групі дітей з гострим лімфобластним лейкозом (0,39±0,4×10⁹/л). Низький рівень В-лімфоцитів спостерігався у групі дітей з гострим лімфобластним (0,23±0,23×10⁹/л) та мієлобластним лейкозом (0), а також у групі дітей з нефротичним синдромом (0,18±0,13×10⁹/л).
Висновки. Інфекційні захворювання зустрічаються часто в дітей з вторинними гіпогаммаглобулінеміями. У групі дітей з гострими лейкозами бактеріальні та грибкові захворювання виникали частіше та мали тяжчий перебіг, ніж у групі дітей з нефротичним синдромом. Враховуючи ризик розвитку дефіциту антитіл, діти з онкогематологічними захворюваннями потребують контролю рівня сироваткових імуноглобулінів до початку імуносупресивної терапії, трансплантації кісткового мозку та після її завершення для своєчасного початку замісної терапії препаратами імуноглобулінів, профілактики розвитку інфекційних захворювань та їх ускладнень. У дітей з нефротичним синдромом є необхідним моніторинг рівня сироваткових антитіл.
Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалений Локальним етичним комітетом установи. На проведення досліджень отримано поінформовану згоду батьків дітей.
Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.
Ключові слова: вторинна гіпогаммаглобулінемія, діти, сироваткові імуноглобуліни, субпопуляції лімфоцитів, нефротичний синдром, протеїнурія, гострий лейкоз.
ЛІТЕРАТУРА

1. Alanko S, Pelliniemi TT, Salmi TT. (1992). Recovery of blood B-lymphocytes and serum immunoglobulins after chemotherapy for childhood acute lymphoblastic leukemia. Cancer. 69 (6): 1481-1486. https://doi.org/10.1002/1097-0142(19920315)69:6<1481::AID-CNCR2820690628>3.0.CO;2-L

2. Bansal AK, Vishnubhatla S, Bakhshi S. (2015). Correlation of serum immunoglobulins with infection-related parameters during induction chemotherapy of pediatric acute myeloid leukemia: a prospective study. Pediatr Hematol Oncol. 32 (2): 129-137. https://doi.org/10.3109/08880018.2014.955620; PMid:25250972

3. Casulo C, Maragulia J, Zelenetz AD. (2013). Incidence of hypogammaglobulinemia in patients receiving rituximab and the use of intravenous immunoglobulin for recurrent infections. Clin Lymphoma Myeloma Leuk. 13 (2): 106-111. https://doi.org/10.1016/j.clml.2012.11.011; PMid:23276889 PMCid:PMC4035033

4. Compagno N, Malipiero G, Agostini C et al. (2014). Immunoglobulin replacement therapy in secondary hypogammaglobulinemia. Frontiers in Immunology. 5 (626): 1-6. https://doi.org/10.3389/fimmu.2014.00626; PMid:25538710 PMCid:PMC4259107

5. Duraisingham S, Buckland M, Dempster J et al. (2014). Primary vs. Secondary Antibody Deficiency: Clinical Features and Infection Outcomes of Immunoglobulin Replacement. Plos one. 9 (6): e100324. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0100324; PMid:24971644 PMCid:PMC4074074

6. Duraisingham SS, Buckland MS, Longhurst HJ et al. (2014). Secondary hypohammaglobulinemia. Clinical immunology. 10 (5): 1-9. https://doi.org/10.1586/1744666X.2014.902314; PMid:24684706

7. EL Mashad GM, El Hady Ibrahim SA, Abdelnaby SAA. (2017). Immunoglobulin G and M levels in childhood nephrotic syndrome: two centers Egyptian study. Electronic Physician. 9 (2): 3728-3732. https://doi.org/10.19082/3728; PMid:28465799 PMCid:PMC5410898

8. Farhat L, Dara J, Duberstein S et al. (2018). Secondary Hypogammaglobulinemia After Rituximab for Neuromyelitis Optica: A Case Report. Drug Saf. 5: 22. https://doi.org/10.1007/s40800-018-0087-y; PMid:29752554 PMCid:PMC5948191

9. Guruprasad B, Kavitha S, Aruna Kumari BS et al. (2014). Risk of hepatitis B infection in pediatric acute lymphoblastic leukemia in a tertiary care center from South India. Pediatric blood and cancer. 61 (9): 1616-1619. https://doi.org/10.1002/pbc.25065; PMid:24798418

10. Ibanez IM, Casasa AA, Martinezb OC et al. (2003). Humoral immunity in pediatric patients with acute lymphoblastic leukaemia. Allergol et Immunopathol. 31 (6): 303-310. https://doi.org/10.1157/13055208; PMid:14670284

11. Kado R, Sanders G, McCune WJ. (2017). Diagnostic and therapeutic considerations in patients with hypogammaglobulinemia after rituximab therapy. Curr Opin Rheumatol. 29 (3): 228-233. https://doi.org/10.1097/BOR.0000000000000377; PMid:28240614

12. Kaplan B, Kopyltsova Y, Khokhar A et al. (2014). Rituximab and immune deficiency: case series and review of the literature. J Allergy Clin Immunol Pract. 2 (5): 594-600. https://doi.org/10.1016/j.jaip.2014.06.003; PMid:25213054

13. Makatsori M, Kiana Alikhan S, Manson AL et al. (2014). Hypogammaglobulinaemia after rituximab treatment – incidence and outcomes. Q J Med. 107: 821-828. https://doi.org/10.1093/qjmed/hcu094; PMid:24778295

14. Patel SY, Carbone J and Jolles S. (2019). The Expanding Field of Secondary Antibody Deficiency: Causes, Diagnosis, and Management. Frontiers in Immunology. 10 (33): 1-15. https://doi.org/10.3389/fimmu.2019.00033; PMid:30800120 PMCid:PMC6376447

15. Pierpont TM, Limper CB and Richards KL. (2018). Past, Present, and Future of Rituximab – The world's First Oncology Monoclonal Antibody Therapy. Frontiers in Immuology J. 8 (163): 1-23. https://doi.org/10.3389/fonc.2018.00163; PMid:29915719 PMCid:PMC5994406

16. Rokita OI, Rudenko YuV. (2017). Treatment of cancer and cardiovascular toxicity. Opinion of the European Society of Cardiologists. Part I. Diagnostic and treatment standards. 2: 11-19.

17. Zawitkowska J, Lejman M, Agnieszka Z-P. (2019). Grade 3 and 4 Toxicity Profiles During Therapy of Childhood Acute Lymphoblastic Leukemia. 33: 1333-1339. https://doi.org/10.21873/invivo.11608; PMid:31280227 PMCid:PMC6689363