HEALTH OF WOMAN. 2019.2(138): 53–55; doi 10.15574/HW.2019.138.53

Айзятулов Р. Ф. , Айзятулова Е. М.
Донецький національний медичний університет, м. Лиман

Мета дослідження: визначення деяких етіопатогенетичних аспектів бактеріального вагінозу і розроблення оптимальних методів лікування для збереження активного репродуктивного потенціалу жінок.

Матеріали та методи. Діагноз бактеріального вагінозу встановлювали на підставі даних клінічних та лабораторних методів дослідження. Брали до уваги наявність критеріїв: гомогенних виділень з піхви, підвищення рівня pH вмісту піхви, позитивно зміненого тесту, ключових клітин у мазках. Проводили мікроскопію вмісту піхви, амінотест, рН-метрію вмісту піхви, мікробіологічне дослідження.

Результати. Під час встановлення діагнозу разом із симптомами захворювання провідну роль відіграють мікробіологічні методи дослідження. Сучасні підходи до терапії хворих на бактеріальний вагіноз, що розглядається сьогодні як порушення мікроекології піхви, дещо відрізняються від таких під час лікування хворих з урогенітальними інфекціями. Для повноцінного лікування необхідно виявляти мікроорганізми, які беруть участь у формуванні бактеріального вагінозу. Особливу складність становить лікування бактеріального вагінозу при поєднанні його з інфекціями, які передаються статевим шляхом. Це вимагає проведення антибактеріальної терапії, яка ще більше посилює процеси дисбіозу піхви.

Заключення. Бактеріальний вагіноз є порушенням екосистеми піхви, вимагає своєчасної діагностики, адекватної терапії та проведення профілактичних заходів. Необхідно виявити і усунути ендогенні або екзогенні фактори, які призводять до зміни екосистеми піхви.

Ключові слова: бактеріальний вагіноз, етіологія, патогенез, діагностика, клініка, лікування.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Айзятулов Р.Ф. Заболевания, передаваемые половым путем (этиология, клиника, диагностика, лечение): иллюстрированное руководство. – Донецк: Донеччина, 2000. – 384 с.

2. Айзятулов Р.Ф. Сексуально-трансмиссивные заболевания (этиология, клиника, диагностика, лечение): иллюстрированное руководство. – Донецк: Каштан, 2004. – 400 с.

3. Айзятулов Ю.Ф. Стандарты диагностики и лечения в дерматовенерологии. – Донецк: Каштан, 2010. – 560 с.

4. Айзятулов Р.Ф., Коган Б.Г. Комплексне лікування хронічної урогенітальної інфекції у чоловіків і жінок: методичні рекомендації. – К., 2009. – 13 с.

5. Діагностика та лікування інфекцій жіночих статевих органів: методичні рекомендації / Запорожан В.М. та ін. – К., 2004. – 32 с.

6. Каминский В.В., Одинокоз Т.А., Суменко В.В. Современный взгляд на проблему лечения бактериального вагиноза. Мистецтво лікування. – К., 2007. – № 7. – С. 28–29.

7. Кружнова Е.Н., Полион Н.Н., Дюдюн А.Д., Гладышев В.В. Новые подходы к лечению больных бактериальным вагинозом. ВІЛ асоційовані захворювання шкіри та інфекцій, що передаються статевим шляхом: тези наук.-практ. конф. – Одеса: Одеський державний медичний університет, 2009. – С. 88.

8. Мавров Г.И., Никитенко И.Н. Условно-патогенная микрофлора в этиологии воспалительных заболеваний урогенитального тракта / Журнал дерматовенерологии и косметологи им. Н.А. Торсуева. – Донецк, 2002. – № 3–4. – С. 51–55.

9. Сторчак А.В., Грищенко О.В. Проблемные вопросы восстановления биоценоза влагалища / Здоровье женщины. – К., 2015. – № 1 (97). – С. 60–67.