SOVREMENNAYA PEDIATRIYA.2018.7(95):65-68; doi 10.15574/SP.2018.95.65

Макєєва Н. І., Одинець Ю. В., Піддубна І. М.
Харківський національний медичний університет, Україна
Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна дитяча лікарня №16» Харківської міської ради, Україна

Лімфоми посідають третє місце у структурі злоякісних пухлин у дітей і підрозділяються на два основні типи: хвороба Ходжкіна (лімфогранулематоз) та неходжкінські лімфоми (НХЛ). Усі типи НХЛ у дітей належать до пухлин високого ступеня злоякісності, що вказує на дуже швидке і дифузне зростання. Великоклітинна лімфома становить 30% від числа усіх НХЛ у дітей. НХЛ у дітей — це системне захворювання навіть за наявності одного пухлинного вогнища в момент встановлення діагнозу. Тому при лікуванні використовується, як правило, комбінована хіміотерапія. Аутологічна або алогенна трансплантація кісткового мозку і периферичних стовбурових клітин застосовується в окремих хворих НХЛ за неповної відповіді на лікування або рецидиву захворювання.

Мета: виявлення ролі біохімічних, молекулярно-генетичних та імуногістохімічних маркерів у розвитку резистентності при лікуванні лімфом у дітей.

Матеріали і методи. Проведено ретельне біохімічне, молекулярно-генетичне та імуногістохімічне обстеження дитини та аналіз несприятливого результату.

Результати. На підставі проведення біохімічного, молекулярно-генетичного та імуногістохімічного обстеження підтверджена несприятлива роль ряду показників у розвитку резистентності при лікуванні лімфом у дітей.

Висновки. У дітей, які страждають на НХЛ, на ранніх етапах необхідне проведення сучасних біохімічних, імуногістохімічних і молекулярно-генетичних методів дослідження, що дозволить диференційовано підходити до терапії даного захворювання.

Ключові слова: резистентність, лімфоми, діти.

ЛІТЕРАТУРА

1. Basem Magdy William, Navneeth Rao Bongu, Martin Bast et al. (2013). The utility of lactate dehydrogenase in the follow up of patients with diffuse large B-cell lymphoma. Rev Bras Hematol Hemoter. 35(3): 189–191. https://doi.org/10.5581/1516-8484.20130054

2. Chapuy B, Stewart C, Dunford AJ. (2018). Molecular subtypes of diffuse large B cell lymphoma are associated with distinct pathogenic mechanisms and outcomes. Nat Med. 24(5): 679–690. https://doi.org/10.1038/s41591-018-0016-8; PMid:29713087

3. Levashov AS, Valiyev TT, Kovrigina AM, Popa AV, Mentkevich GL. (2015). Modern oncology. 3: 30-41.

4. Li S, Young KH, Medeiros LJ. (2018). Diffuse large B-cell lymphoma. Pathology. 50(1): 74-87. https://doi.org/10.1016/j.pathol.2017.09.006; PMid:29167021

5. Qunling Zhang, Juan J Gu, Cory Mavis et al. (2016). The Adhesion Molecule ICAM-1 in Diffuse Large B-Cell Lymphoma Post-Rituximab Era: Relationship with Prognostic Importance and Rituximab Resistance. Blood. 128: 4212.

6. Swerdlow S, Campo E, Harris NL et al. (2008). WHO Classification of Tumours of Haematopoietic and Lymphoid Tissues (Medicine). Lyon, France: IARC: 439.

Стаття надійшла до редакції 07.05.2018 р., прийнята до друку 04.11.2018 р.