PAEDIATRIC SURGERY.UKRAINE.2018.4(61):37-41; doi 10.15574/PS.2018.61.37

Васильківський В. В., Гетьман В. Г.
Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
Київська міська клінічна лікарня №17, Україна

На сьогодні існує велика кількість новоутворень стравоходу, необхідність їх диференційної діагностики обумовлена різними підходами до лікування даної патології. Особливо це стосується доброякісних утворень стравоходу (лейоміом) та гастроінтестинальних стромальних пухлин (GIST). Оскільки найбільш частими та доступними обстеженнями пацієнтів з патологією верхніх відділів шлунково-кишкового тракту є променеві методи, виникає необхідність оцінити їх ефективність у проведенні диференціації між різними утвореннями стравоходу та у спроможності виявити лейоміоми стравоходу у доопераційному періоді.

Мета: визначити ефективність променевих методів діагностики для виявлення лейоміоми стравоходу.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз даних 56 пацієнтів з лейоміомою стравоходу. У пацієнтів виконувались такі види променевих досліджень: рентгенографія стравоходу з розчином барію (n=48), комп’ютерна томографія органів грудної клітки з контрастним підсиленням (КТ ОГК) (n=35), магнітно-резонансна томографія з контрастним підсиленням (МРТ ОГК) (n=4).

Результати. Чутливість променевих методів діагностики низька і склала: рентгенографії – 31,25%, КТ ОГК – 22,85%, МРТ – 50%.

Висновки. Кожен окремий метод променевої діагностики не має специфічних ознак для лейоміом стравоходу, проте використання комплексу з рентгенографії, КТ ОГК та МРТ дозволяє більш точно встановити діагноз.

Ключові слова: лейоміома, підслизова пухлина, стравохід, доброякісні пухлини.

Література

1. Власов ПВ, Рабухина НА. (2007). Рентгенологическое исследование пищевода. Мед. Визуализация. 5: 30–50.

2. Остапенко ТА, Яцик ВІ. (2005). Променева діагностика новоутворень стравоходу (лекція). Радіологічний вісник. 3: 22–24

3. Прокоп М. (ред). (2006). Спиральная и многослойная компьютерная томография. Учебное пособие в 2-х томах. Том 2. Москва: МЕДпресс-информ: 349.

4. Саєнко ВФ, Мясоєдов СД, Андреєщев СА, Кондратенко ПМ, Костилєв МВ, Уманець МС та ін. (2006). Діагностика та лікування лейоміоми стравоходу. Клінічна. хірургія. 10: 14–17.

5. Jang KM, Lee KS, Lee SJ et al. (2002). The spectrum of benign esophageal lesions: imaging findings. Korean J Radiol. 3: 199–210. https://doi.org/10.3348/kjr.2002.3.3.199.

6. Lee LS, Singhal S, Brinster CJ, Marshall B, Kochman ML, Kaiser LR et al. (2004). Current management of esophageal leiomyoma. J Am Coll Surg. 198(1): 136–46. https://doi.org/10.1016/j.jamcollsurg.2003.08.015

7. Lewis RB, Mehrotra AK, Rodriguez P, Levine MS. (2013, Jul-Aug). From the radiologic pathology archives: esophageal neoplasms: radiologic-pathologic correlation. Radiographics. 33(4): 1083–108. https://doi.org/10.1148/rg.334135027

8. Marini T, Desai A, Kaproth-Joslin K, Wandtke J, Hobbs SK. (2017). Imaging of the oesophagus: beyond cancer. Insights Imaging. 8(3): 365–376. https://doi.org/10.1007/s13244-017-0548-3; PMCid:PMC543831

9. Murawa D, Zieliński P, Spychała A, Dyszkiewicz W. (2014). Giant oesophageal leiomyoma as a diagnostic and therapeutic problem – a case report. Kardiochirurgia i Torakochirurgia Polska. 11(1): 79–82. https://doi.org/10.5114/kitp.2014.41938

10. Tsai SJ, Lin CC, Chang CW, Hung CY,Shien TY, Wang HY et al. (2015). Benign esophageal lesions: endoscopic and pathologic features. World J Gastroenterol. 21(4): 1091–1098. https://doi.org/10.3748/wjg.v21.i4.1091

11. Yang PS, Lee KS, Lee SJ, Kim TS, Choo IW, Shim YM, Kim K, Kim Y. (2001, Jul-Sep.) Esophageal leiomyoma: radiologic findings in 12 patients. Korean J Radiol. 2(3): 132–7. https://doi.org/10.3348/kjr.2001.2.3.132

Стаття надійшла до редакції 13.08.2018 г.; прийнята до друку 05.12.2018 р.