PAEDIATRIC SURGERY.UKRAINE.2018.3(60):88-93; doi 10.15574/PS.2018.60.88

Шульга О. В., Данилов О. А., Горелик В. В.
Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна

Повздовжня статична плоскостопість у дітей (ПСПД) становить до 58% від загальної ортопедичної патології стопи. Традиційні методи лікування та профілактики не дають значного лікувального ефекту та стабільного, довготривалого результату. Це спонукає до пошуку більш ефективних методик консервативного лікування ПСПД І–ІІ ст.

Мета: створити найбільш ефективний алгоритм консервативного комплексного лікування різних варіацій ПСПД І–ІІ ст. залежно від результатів ступеня мобільності стопи, електроміографічних показників м’язової активності, рентгенологічних показників, виразності больового синдрому.

Матеріали і методи. Проаналізовані показники, отримані при лікуванні 31 хворого віком від 6 до 16 років з ПСПД І–ІІ ст. з больовим синдромом. Хворих було розподілено на три групи: І група (контрольна) – 13, ІІ група (основна) – 9, ІІІ група (основна) – 10 дітей. Використовувались такі клінічні та інструментальні методи дослідження: опитування, клінічний огляд, рентгенологічне дослідження, електроміографія, оцінка ступеня мобільності стопи та больового синдрому.

Результати. Вивчення клінічної картини наприкінці лікування показало значне покращання стану хворих з повздовжньою плоскостопістю в основній групі: зменшення основних клінічних симптомів захворювання, позитивна динаміка рентгенологічного, електроміографічного досліджень, наближення коефіцієнта мобільності до норми.

Висновки. Повздовжня плоскостопість у дітей є складною патологією стопи, яка обумовлює порушення локомоції ходи, статики, сприяє виникненню больових синдромів. Завдяки запропонованому методу консервативного лікування можна зменшити прогресування цієї патології та покращити якість життя хворого.

Ключові слова: повздовжня плоскостопість, больовий синдром, діти, етапне гіпсування.

Література

1. Бродко ТА. (1991). Хирургическое лечение врожденной плоско-вальгусной деформации стоп у детей. Минск: 18.

2. Гафаров ХЗ. (1995). Лечение детей и подростков с ортопедическими заболеваниями нижних конечностей. Казань: Татар. кн. изд-во: 384 с.

3. Лябах АП. (2003). Клінічна діагностика деформацій стопи. Київ: ЗАТ «Атлант ЮемСі»: 110.

4. Мартынюк ВЮ. (2000). Актуальные проблемы реабилитации в детской ортопедии. Мат. наук.-практ. конф. Вестник детской физиотерапии и курортологии. 3: 75–76.

5. Николаев ЛП. (1987). Руководство по биомеханике в применении к ортопедии, травматологии и протезированию. Киев: 315.

6. Сергиенко КН. (2001). Определение информативности и эффективности методов, используемых при оценке сводов стопы человека. В книге Физическое воспитание студентов творческих специальностей. Сб. науч. тр. 6. Ермаков СС. (ред.). Харьков: ХХПИ: 55–59.

7. Янсон ХА. (1976). Биомеханика нижней конечности человека. Рига: Зинатне. 356.

8. Яременко ДА. (1985). Диагностика и классификация статической деформации стоп. Ортопедия, травматология и протезирование. 11: 59–67.

9. Davids JR, Valadie AL, Ferguson RL et al. (1997). Surgical management of ankle valgus sn children: us of a transphyseal medial malleolar screw. Journal of Pediatric Orthopaedics. 17: 3–8. https://doi.org/10.1097/00004694-199701000-00002; https://doi.org/10.1097/01241398-199701000-00002; PMid:8989691

10. Dennis R Wenger, Mercer Rang. (1993). The Art and Practice of children’s orthopedics. New York: Raven PRESS: 752.

11. Halliwell B, Gutteridge JMC. (1995). Free radicals in biology and medicin. Oxford: Clarendon Press: 385. https://doi.org/10.1016/0891-5849(95)91457-3

12. Wiltse LL. (1972, April). Valgus deformity of the ankle. The Journal of Bone and Joint Surgery. 54-A; 3: 595–606. https://doi.org/10.2106/00004623-197254030-00013

Стаття надійшла до редакції 23.03.2018 р., прийнята до друку 13.09.2018 р.