• Імунореабілітація дітей з хронічним рецидивуючим пієлонефритом
До змісту

Імунореабілітація дітей з хронічним рецидивуючим пієлонефритом

SOVREMENNAYA PEDIATRIYA. 2015.1(65):120-125; doi 10.15574/SP.2015.65.120

 

Імунореабілітація дітей з хронічним рецидивуючим пієлонефритом

 

Лавренчук О. В.

ДУ «Інститут нефрології НАМН України», м. Київ, Україна

 

Мета: дослідити вплив препаратів «Нуклеїнат натрію» та «Імупрет» на показники імунітету у дітей з рецидивним хронічним пієлонефритом (ПН).

 

Пацієнти і методи. Обстежено 25 дітей віком від 1 до 13 років з часто рецидивуючим хронічним ПН. У стадії повної клініко-лабораторної ремісії визначались рівні прозапального цитокіну ІЛ-17 і протизапального ІЛ-4 в крові та сечі. У 15 дітей (основна група) вивчали показники клітинного та гуморального імунітету і призначали імунокорегуючі препарати. Нуклеїнат натрію отримували 8 дітей (від 5 до 13 років) протягом 20 днів, а Імупрет в краплях — 7 дітей (від 10 місяців до 3 років) протягом 6 тижнів. Групу порівняння склали 10 дітей, які після завершення антибактеріальної терапії не отримували імуномодулюючої терапії.

 

Результати. У дітей з хронічним рецидивним ПН спостерігалися зміни клітинного і гуморального імунітету, обумовлені зниженням компенсаторних можливостей імунної системи внаслідок частих рецидивів ПН протягом 3–5 років. Імунокорегуюча терапія препаратами «Імупрет» і «Нуклеїнат натрію» призвела до зниження рівнів прозапального ІЛ-17 і зростання рівнів протизапального ІЛ-4. Нормалізація лейкограми периферічної крові, більш високі рівні ІЛ-4 у хворих після імунокорекції свідчать про значну активацію Т-лімфоцитів-хелперів другого типу і стимуляцію гуморальної ланки імунітету, що слід вважати позитивним прогностичним ефектом повної елімінації збудника з організму та запобігання рецидивів ПН.

 

Висновки. Доповнення лікування ПН імунокорегуючою терапією призводить до покращення адаптивних властивостей імунітету хворих та є профілактикою рецидивів захворювання.

 

Ключові слова: хронічний пієлонефрит, діти, клітинний і гуморальний імунітет, імуномодуляторы, цитокіни.

 

 

REFERENCES

1. Гриценко ВА, Бухарина ОВ, Вялкова АА. 1999. Факторы риска развития пиелонефрита у детей. Рос вестн перинатол и педиатрии. 6: 34—40.

2. Дядык АИ, Колесник НА. 2003.Инфекции почек и мочевыводящих путей. Д, КП «Регион»: 400.

3. Захарова ИН. 2001. Инфекции мочевой системы у детей: современные представления об этиологии. Нефрология и диализ. 1: 131—139.

4. Игнатова МС. 2001. Эволюция представлений о микробно-воспалительных заболеваниях органов мочевой системы. Нефрол и диализ. 3: 218—222.

5. Картамышева НН, Чумакова ОВ, Кучеренко АГ. 2002. Некоторые механизмы формирования тубулоинтерстициального компонента при хронических заболеваниях почек. Мед науч и учебн-метод журн. 6: 176—187.

6. Кетлинский СА, Калинина НМ. 1995. Цитокины мононуклеарных фагоцитов в регуляции реакции воспаления и иммунитета. Иммунология. 3: 30—43.

7. Кириллов ВИ, Теблоева ЛТ. 2001. Иммунокорригирующая терапия инфекций органов мочевой системы у детей. Нефрол и диализ. 2: 133—143.

8. Козлов ВА. 2002. Некоторые аспекты проблемы цитокинов. Цитокины и воспаление. 1: 5—8.

9. Летифов ГМ. 2001. Патогенетические механизмы возникновения и хронизации пиелонефрита у детей. Нефрол и диализ. 4: 475—482.

10. Лукьянов АВ, Долгих ВТ, Турица АА. 2006. Инфекция мочевой системы у детей от Вальтера Бирка до наших дней. Нефрол и диализ. 3: 65—76.

11. Новиков ДК, Новикова ВИ, Сергеев ЮВ. 2002. Иммунотерапия, иммунокоррекция, иммунореабилитация. Иммунопатол. Аллергол, инфектол. 3: 7—16.

12. Паскалев Д, Танчева С. 2007. Клинико-лабораторные признаки, способствующие объективизации диагностики обострения хронического пиелонефрита. Нефрология. 11;1: 83—89.

13. Сепиашвили РИ. 2002. Основные принципы классификации и применения иммуномодулирующих препаратов в клинической практике. Значение для иммунореабилитологии. Int J on Immunorehabilitation. 4: 209—213.

14. Серебренникова СН, Семинский ИЖ. 2009. Влияние цитокинов на клетки очага воспаления. Проблемы и перспективы совр науки. 2;1: 21—24.

15. Смирнова НН. 2005. Иммунорегуляторы в терапии хронического пиелонефрита у детей и подростков. Урол и нефрол. 1: 22—25.

16. Harrington LE, Yatton RD, Mangan Stassen PR. 2005. Interleukin 17 — producing CD4+ effector T-cells develop via a lineage distinct from the T-helper 1 & 2 lineages. Nat Immunol. 6: 1123—1132.

17. Heymann F, Trautwein C, Tacke F. 2009. Monocytes and macrophages as cellular targets in liver fibrosis. Inflamm Allergy Drug Targets. 8(4): 307—18. http://dx.doi.org/10.2174/187152809789352230; PMid:19534673

18. Herberth G, Daegelmann C, Roder S et al. 2010. IL-17E but not IL-17A is associated with allergic sensitiation: results the ЕLISA study. Pediatr. Allergy. Immunol. 21: 1086—1090.

19. Zheng Y, Danilenko DM, Valdez P, Kasman I. 2009. Interleukin-22, a T(H)17 cytokine, mediates IL-235induced dermal inflammation and acanthosis. Eastham Nature. 445: 648—651.