SOVREMENNAYA PEDIATRIYA.2019.2(98):23-30; doi 10.15574/SP.2019.98.22

Сеньківська Л. І., Бірюков В. С., Аряєв М. Л.
Одеський національний медичний університет, Україна

Мета: вивчення захворюваності на дефіцит гормону росту (ДГР) у дітей, термінів його виявлення, територіальної поширеності в різних природних фізико-географічних зонах і біогеохімічних провінціях Одеського регіону.

Матеріали і методи. Вивчалися дані обстежень диспансерної групи дітей з ДГР, відображені в амбулаторних картах ендокринологічного центру Одеської обласної дитячої клінічної лікарні.

Результати. У 2017 р. на обліку ендокринологічного центру Одеської обласної дитячої клінічної лікарні перебували 62 дитини з нанізмом, обумовленим ДГР. Частота поширеності захворювання склала 1:7384, а загальна захворюваність ДГР — 13,54 випадку на 100000 дитячого населення. Із 62 хворих ДГР дітей хлопчиків було 47, дівчаток — 15 (співвідношення 3,1:1,0). Виявлено виразну неоднорідність поширення ДГР в регіоні. Найбільша частота випадків ДГР реєструвалася в Ананьївському — 1:1828, Миколаївському — 1:3800, Савранському — 1:3887, Ренійському — 1:4034, Арцизькому — 1:4796 і Окнянському — 1:4915 районах. За даними геохімічного та геофізичного картування Одеського регіону вищевказані райони розташовані на місцевості, що має несприятливі екологічні фактори: гравітаційної та магнітної аномалії; точкових аномальних вмістів урану, радону, міді, свинцю, ртуті, стронцію, америцію на тлі збідненого вмісту в ґрунтах цинку, молібдену і кобальту; розломи земної кори, структурно-тектонічні і гідрогеологічні аномалії.

Висновки. Встановлено факт існування ДГР-пов'язаних біогеохімічних провінцій в Одеському регіоні. Продовження досліджень у цьому напрямку є перспективним і виправданим з точки зору вдосконалення стратегій профілактики і діагностики ДГР.

Ключові слова: дефіцит гормону росту, захворюваність, географічна поширеність, біогеохімічні провінції.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ауксология. https://ru.wikipedia.org/wiki/Ауксология.

2. Виноградов АП. Горная энциклопедия. http://www.miningenc.ru/v/vinogradov-ap/

3. Воронцова МВ. (2016). Заболеваемость гипофизарным нанизмом в Российской Федерации по данным официальной медицинской статистики и Регистра пациентов с гипофизарным нанизмом. Проблемы эндокринологии. 4:18—26. https://doi.org/10.14341/probl201662418-26.

4. Диденко ПИ. (2004). Экологические аспекты воздействия радона на население. У зб. наук. пр. Техногенно-екологічна безпека та цивільний захист. 6: 72—81.

5. Кадастры и атлас карт медико-геологических аномалий на территории Одесской области. (1991). Одесса: 177.

6. Карты радиационного загрязнения территории Украины. https://www.imbf.org/karty/karta-radiacionnogo-zagrjaznenija-ukrainy.html

7. Кауричев ИС, Панов НП, Розов НН и др. (1989). Почвоведение. 4-е изд, прераб. и доп. Москва: Агрономиздат: 719.

8. Одесская область. http://geosfera.org/evropa/ukraina/1765-odesskaya-oblast.html.

9. Перевалов В. (2016). Геопатогенные зоны и сети. В кн: Одесская геомагнитная аномалия и геопатогенные зоны. Одесса: 16—28.

10. Понятия о биогеохимических провинциях и геохимических заболеваниях. http://ru-ecology.info/static/pngbig/633685166.png.

11. Рудько ГІ, Адаменко ОМ (ред.). (2010). Вступ до медичної геології. Київ: Академпрес. 2:448.

12. Словарь социологической статистики (2004). https://sociological_statistics.academic.ru/133/накопленная_кумулятивная_частота.

13. Снакин ВВ. (2000). Экология и охрана природы. Словарь-справочник. Москва: Academia: 384. https://doi.org/10.1201/NOE0849320057.ch11

14. Сохранение и восстановление биоразнообразия. (2002). Москва: Изд-во Научного и учебно-методич центра: 286.

15. Cтепановских АС. (2000). Общая экология: Учебник для вузов. Москва: ЮНИТИ-ДАНА: 510.

16. Топчиев АГ, Михайлова НП, Молдецкий АЄ, Нефедова НЕ, Полоса АИ и др. (1991). Одесская область: Территориальная организация и структура хозяйства. Концепция социально-экономического развития. Одесса: Маяк: 312.

17. Харитонов ВМ, Ожигова АП, Година ЕЗ. (2004). Ауксология. Антропология. Учебник для вузов. Москва: Владос:113.

18. Bozzola M, Meazza C. (2014). Growth hormone deficiency: diagnosis and therapy in children. Expert Review of Endocrinology & Metabolism: 5: 273—284. https://doi.org/10.1586/eem.09.69; PMid:30764051

19. Cooke DW, Divall SA, Radovick S. (2016). Normal and aberrant growth in children. In: Melmed S, Polonsky KS, Larsen PR, Kronenberg HM, eds. Williams Textbook of Endocrinology. 13th ed. Philadelphia, PA: Elsevier Saunders: chap 24.

20. Genetics Home Reference: combined pituitary hormonedeficiency. National Library of Medicine. https://ghr.nlm.nih.gov/…/combined-pituitary-hormone-deficiency — External Health Links.

21. Grimberg A, DiVall SA, Polychronakos C et al. (2016). Guidelines for growth hormone and insulin-like growth factor-I treatment in children and adoles-cents: growth hormone deficiency, idiopathic short stature, and primary insulin-like growth factor-I deficiency. Horm Res Paediatr: 86(6): 361—397. https://doi.org/10.1159/000452150; PMid:27884013

22. Growth hormone deficiency in children. https://bestpractice.bmj.com/topics/en-us/839.

23. John M, Koledova E, Kumar KMP, Chaudhari H. (2016). Challenges in the Diagnosis and Management of Growth Hormone Deficiency in India. International Journal of Endocrinology. Article ID 2967578: 1—11. https://doi.org/10.1155/2016/2967578; PMid:27867396 PMCid:PMC5102730

24. Root AW, Kemp SF, Rundle AC. (1998). Effect of long-term recombinant growth hormone therapy in children — the National Cooperative Growth Study. J Pediatr Endocrinol Metab: 11:403—12. https://doi.org/10.1515/JPEM.1998.11.3.403; PMid:11517956

Стаття надійшла до редакції 09.11.2018 р., прийнята до друку 12.03.2019 р.