• Застосування пропранололу у консервативному лікуванні геманґіом у дітей раннього віку

Застосування пропранололу у консервативному лікуванні геманґіом у дітей раннього віку

Paediatric Surgery.2017.4(57):35-40; doi 10.15574/PS.2017.57.35

Кузик А. С., Могиляк О. І., Романишин Б. С., Лукавецький І. В., Наконечний А. Й., Синюта А. В., Захарусь М. Б., Авраменко І. Ю., Стегніцька М. В.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Україна
Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр, м. Львів, Україна

Геманґіоми – це різновид судинних пухлин, які найчастіше зустрічаються у дитячому віці. У 2008 році були опубліковані перші результати щодо застосування пропранололу у лікуванні геманґіом у дітей раннього віку. Це стало поштовхом до революційних змін у поглядах на тактику лікування однієї з найпоширеніших патологій дитячого віку.
Мета – провести аналіз ефективності застосування неселективного β-блокатора (пропранололу) при консервативному лікуванні геманґіом у дітей раннього віку.
Пацієнти і методи. Терапія пропранололом була застосована у 92 пацієнтів (69 дівчаток, 23 хлопчиків) із геманґіомами різної величини, кількості та локалізації у віці від 2 до 11 місяців (87 дітей) та 15–19 місяців 5 дітей) на момент початку лікування. У більшості пацієнтів відмічались геманґіоми голови та шиї (59 дітей, 64,1%), у 1 (1,1%) пацієнта – дифузна інфантильна геманґіоендотеліома печінки. У 5 (5,4%) дітей лікування проводилось у випадку геманґіом, ускладнених виразкуванням і кровотечею. У 1 (1,1%) дитини застосовували пропранолол після неефективної гормонотерапії. Усі пацієнти отримували пропранолол у дозі 2–3 мг/кг/добу. Лікування завершували після отримання задовільної клінічної відповіді та після закінчення фази проліферації.
Результати. У 86 (93,5%) пацієнтів отримано позитивну клінічну відповідь у вигляді затримки росту пухлини, наступного зменшення її у розмірах аж до практичного зникнення. У переважної більшості пацієнтів уже з перших днів лікування спостерігали позитивну динаміку у вигляді зміни кольору (збліднення) пухлини, зменшення її об’єму та напруження. Лікування повністю завершено у 68 (73,9%) пацієнтів, тривалість лікування – 2–14 місяців. У трьох випадках відміна препарату після 3–5 місяців лікування призвела до рецидиву. Після 1–2-місячної паузи у лікуванні було відновлено введення пропранололу і знову отримано позитивну відповідь. Не виявлено жодних порушень функцій серцево-судинної системи чи показників глікемії. У жодного із пацієнтів побічні дії не були причиною відміни лікування.
Висновки. Наявність геманґіоми у дітей раннього дитячого віку у фазі проліферації, особливо ускладненої, яка призводить до порушення життєвих функцій або до стійких розладів та значних косметичних негативних наслідків, є показанням до проведення системного лікування. Оцінка ефективності лікування неселективним β-блокатором пропранололом вказує на його високу результативність з одночасною доброю толерантністю. Якнайшвидший початок лікування пропранололом дозволяє запобігати розвитку розладів функцій або значних косметичних дефектів.
Ключові слова: геманґіома, пропранолол, консервативне лікування, діти.